Кавалер орденів «За мужність» III ступеня та «Народний Герой України» Вадим Свириденко у четвер, 18 квітня, зустрівся у Вінниці із місцевими волонтерами, військовими медиками та учасниками бойових дій.
Історія Вадима у січні–лютому 2015 року вразила країну. Тоді він брав участь у боях за Щастя й Дебальцеве. Під Дебальцевим зазнав важких поранень – потрапив у зону вибухової хвилі. Три дні Вадиму Свириденку разом з пораненими побратимами довелось переховуватись при лютих морозах. Троє бійців не витримали – загинули від холоду. Потім був полон у терористів, які передали Вадима українській стороні вже з обмороженнями 4-го ступеня. У результаті він втратив кисті рук та стопи ніг…
Нині Вадим Свириденко – уповноважений Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій. Каже, як і багато його побратимів, готовий був би повернутися на фронт, але з протезами рук та ніг багато не навоюєш. Тому й приносить Україні користь на ниві реабілітації бійців.
Вінницькі волонтери та АТОвці обговорювали із Уповноваженим Президента проблеми із лікуванням та реабілітацією учасників бойових дій, забезпечення ліками, санаторними путівками тощо.
Чимало говорили й про нинішню політичну ситуацію, про вибір, перед яким стоїть Україна, про майбутнє країни, про війну…
Ось якими думками поділився Вадим Свириденко стосовно головних питань сьогодення для України:
Про закінчення війни: «Перемогу ми здобудемо, якби там не було, але не повномасштабною війною»
«Хочу, щоб Україна наша була єдиною, квітучою, а перемогу ми здобудемо, якби там не було, але не повномасштабною війною. Пам’ятаєте, як говорили деякі інші кандидати: «Чому війна не закінчується? Ми хочемо наступати!» А хто був в АТО, знає: почніть війну – вона буде повномасштабною. Війну ми будемо закінчувати дипломатичним шляхом, тиском. Україна залишиться, вона буде цілісною і мирною державою. Не ми прийшли на чужу землю, ми обороняли свою. Але ми не можемо йти в наступ, бо наш ворог – це друга за потужністю армія в світі. Ми тільки почали вчитися боронитися і сьогодні це робимо».
Про систему реабілітації військових: «Багато країн ми вже наздогнали і перегнали»
«У нас багато зроблено і дуже великі плани. Завжди, коли зустрічаємось із Петром Порошенком, він запитує, чим допомогти. Але я не звик скаржитись. Постійно намагаюся щось зробити сам. Тому багато людей мене знають і в Україні, і за кордоном. Чесно кажучи, багато країн у плані реабілітації ми вже наздогнали і перегнали. На сьогодні бачимо наших АТОвців після важких поранень, які показують свої успіхи, показують результати. Це все дали реформи. Маємо це завдяки змінам у державній політиці».
Про «сєпарів» по цей бік фронту: «Ти був би першим, проти кого я пішов би воювати…»
«Є й на мирній території України такі, кого інакше як «сєпарами» назвати не можна. Я був уже без рук, без ніг і вони запитували мене: а от якби ти знав, що втратиш кінцівки, ти пішов би воювати? Кажу: не просто пішов би! А ти був би першим, проти кого я пішов би, бо ти, все-таки, спілкуєшся з представником української армії і таке в очі тут на нашій землі казати нікому не можна».
Про вибір: «Ми багато досягли, і що можемо все втратити»
«Я ніколи не вагався зі своїм вибором. Не вагався, мабуть ще із 2014-го року, коли пішов у зону АТО, а Петро Порошенко тоді очолив нашу армію. Я бачив, як змінювалась наша армія, як змінювалось наше життя. Зараз людям, які ще вагаються, потрібно донести те, що ми багато досягли, і що можемо все втратити. Потрібно говорити, яку Україну ми хотіли б бачити. Для мене, як і для багатьох, хто був в АТО, у кого постраждали родини, хто відчув це на собі, хто небайдужий, війна продовжується. Для мене важливо, хто буде завтра головнокомандувачем. Я дуже багато втратив друзів на війні. І сьогодні буду все робити, щоб нашу країну продовжувати розвивати, щоб відновлювати здоров’я наших бійців. Це – моє життя і я іншого життя вже не хочу. Порошенко багато робить у цьому напрямку. Він – справжній патріот, який піклується про обороноздатність армії, і це всі відчувають. За 5 років вона стала істотно іншою».
