На Вінниччині ліцей відзначатиме сторіччя із дня заснування. Його історія цікава тим, що навчальний заклад неодноразово переїздив з однієї будівлі в іншу, але залишався спадкоємцем традицій, освітянського колективу і, напевне, гарної репутації. Навчальний заклад має не лише свій сайт, але й сторінку у Вікіпедії.

Про те, як приватна школа для єврейських дітей перетворилась в російську ЗОШ, а потім український ліцей розповідає Жмеринка.City.

Також журналісти опублікували фото «відтюнінгованого» останнього притулку школи-довгожительки. зведеного у 1960 .

Відомо, що школу у Жмеринці, яка нині стала ліцеєм, було започатковано у 1920 році, як приватний навчальний заклад для дітей єврейської національності.

Що і як відбувалося з цього часі і аж до 1939 року місцеві краєзнавці не повідомляють. Зазначають лише, що директором єврейської школи на початку був чоловік на прізвище Шкляр, Він очолював навчальний заклад до 1929 року, нині Ім‘я та побаткові першого директора "загубилось"  і згадати його не можуть.

Також відомо, що ушколі навчалось в середньому 240 дітей.Та 39-й, а це був  рік початку Другої світової війни, став переломним для навчального закладу. Жмеринчани відмовлялись навчати своїх дітей єврейською мовою, і до навчального закладу пішло лише двоє учнів.

Зазначимо, що до «єврейської мови», то скоріше за все це був ідіш. Відомо, що штетл, тобто невеличке  напівміське поселення з великою часткою єврейського населення якою і була Жмеринка, розмовляв на ідіші. Це була мова єврейського пролетаріату та дрібних торговців. До речі, ідіш має багато спільного з німецькою і його доволі складно відрізнити від середньовічної німецької, так званого, Mittelhochdeutsch.

У 1940 році єврейську школу було реорганізовано в російську і кількість учнів зросла до 400. 

За сто років існування ліцей п‘ять разів змінював "прописку".

Першим місцем розташування школи стала будівля гуртожитку профтехучилища, далі вона переїхала в музичну школи міста Жмеринка, потім єврейська школа розмістилась в будівлі  навпроти колишньої церковно-приходської школи.

Під час війни приміщення було частково зруйновано, а в 1944 році під час бомбардування товарної станції школа повністю згоріла.

Після завершення війни навчальний заклад  розпочав  свою роботу в приміщенні тодішнього «железноскобяного» магазину. Класи були переповнені (по 45-47 учнів), тому постало питання про переведення школи в інше приміщення, та його не було, бо місто  відбудовувалося після війни.

В 1960 році на честь 50-річчя Радянської влади в місті таки збудували нове приміщення для школи. Власне в ньому ліцей знаходиться і нині

«Спочатку було лише 12 класних кімнат, спортивна та актова зали, а також їдальня. У 70-ті роки був добудований новий двоповерховий корпус. 1 вересня 2001 року відкрито нову сторінку в історії школи: на її базі засновано ліцей – перший навчальний заклад нового типу», - йдеться в інформації.

Сьогодні заклад має імідж сучасного та успішного, який забезпечує високу якість освітніх послуг.

Цікаво, що за сторічну історію навчального закладув ньому змінилось 7 директорів:

Шкляр  1920—1929.  Ходорківський Лейба Якович 1929—1943.  Гладський Йосип Іванович 1943—1963. Баранов Андрій Єфремович 1963—1972, Стеценко Галина Григорівна 1972—1992, Васянович Петро Павлович 1992—2002, Кочура Олена Володимирівна 2002— наш час