Похорон Єлизавети II заплановано на 19 вересня. Британська королева перебувала на троні понад 70 років. Свідків її коронації майже не залишилось. Проте, один з них – 94-річний Остап Цвиг чудово пам’ятає події 1953 року. У британському Портсмуті він, старший матрос на радянському кораблі «Свердлов», був серед тих, хто вітав 25-річну королеву. А монархиня подарувала морякам велику пляшку рому… Оскільки будь-які «місії» військового флоту були засекречені, навіть рідним вінничанин розповів про цей випадок лише у 1991 році. А на загал – тільки зараз.

Остап Цвиг раніше не ділився спогадами з журналістами. Все трапилось випадково. Його дочка привела онуків до музею моделей транспорту і, спілкуючись з його очільником Олександром Вдовиченком, розповіла про «пригоди» батька та його спадкове захоплення технікою. Так вони і домовились, що Остап Спиридонович огляне експозицію та особисто поділиться враженнями про часи, коли Єлизавета ІІ приймала вітання з приводу коронації.

До речі, О.Цвиг народився у с.Кобильня неподалік Турбова. У 1937 році його батька репресували через наклеп місцевих комуністів і відправили у «Дальлаг». Додому він не повернувся.

У підлітковому віці пан Остап пішов у школу фабрично-заводського навчання та працював розточником та токарем на 45-му заводі у Вінниці, де ремонтували військові автомобілі. Коли з молоді «зняли бронь» у 1949-му, наступного року О.Цвига військкомат відправив на Балтійський флот. Служили тоді більше 5 років.

«Я потрапив у школу молодших спеціалістів у Лієпаї, отримав спеціальність - трюмний машиніст. Боровся за живучість корабля… Спочатку потрапив на ескадрений міноносець «Строгий». Коли його у Таллинні здали на капремонт, частину команди перевели на «Свердлов», - згадує Остап Спиридонович.  .  

Під час коронації Єлизавети II на Спітхедському рейді порту Портсмута на півдні Англії вишукувались кораблі з різних держав. Саме 15 червня 1953 року там відбувся військово-морський парад, в якому приймало участь понад 250 британських суден та 22 іноземні кораблі.

Так от, саме «Свердлов» був єдиним радянським судном, який вітав молоду королеву. За словами Остапа Цвига, через шторм крейсер запізнювався до свого «місця». Оскільки у берегів Портсмута течії значно сильніші, ніж у Фінській затоці, де матроси тренувались до параду, вставати у ряд було трохи складніше, але команда справилась із завданням за 12 хвилин, хоча інші судна на це витрачали по кілька годин.

«Наш корабель встав на місце, де течія потягнула веху. Ледь її знайшли, - розповідає Остап Спиридонович. – Королева піднімалась по шторм-трапу на кожен корабель. Зокрема до нас. Її вітали, і вона вітала. Королеві сподобався капітан і корабель, і вона за те, що вчасно стали на якір і швидше за всіх, сказала: «Даю вам бутиль рому». Бутиль відра на два.

Його занесли… А як королева пішла, командир питає: «Ну что ребята, будем пить их ром или дома нашу русскую водку?». Всі хлопці відповіли: «Русскую». Тоді зав’язали бутиль вірьовкою і кинули за борт. Він вдарився об борт і розбився. Потім капітан Рудаков пояснив, що королева до нас гарно ставиться, але ж не відомо, хто заливав рідину у ємність, що там налито, а вдома ми впевнені у нашій горілці».   

За офіційною версією, перебуваючи на борту «Свердлова», капітан 1-го рангу О.Рудаков передав вітання радянського уряду, подарував королеві горностаєву мантію та був запрошений на танок з Єлизаветою…. Про ром історія замовчує.  

Жодних святкувань з цього приводу на крейсері не передбачалось. Більш того, якщо з інших кораблів екіпаж возили на екскурсію до Портсмута, то зі «Свердлова» ніхто не залишив корабель. Хоча простояли у порту 6 діб.

Після повернення до СРСР була ідея нагородили екіпаж, навіть спеціальний жетон тоді виготовили, але матросам він не дістався. Остап Цвиг каже, що подарували кулькову авторучку на три пасти, що у той час було «космосом». Звісно, всі, хто перебував на кораблі зобов’язувались «померти» з цією історією та нікому не переповідати.

Вперше про подорож до британських берегів О.Цвиг розповів рідним після розпаду Радянського союзу.

«Нас усіх попереджали, що нічого нікому не можна розповідати. Це всі знали, тих, хто щось розповідав, забирали, і більше їх ніхто не бачив. Такий час був. Треба було тримати язика за зубами», - пояснює Остап Спиридонович, додаючи, що єдиним з вінничан перебував тоді на «Свердлові».

Після повернення на Балтику його перевели на інший корабель, який у 1954-му з Кронштадту вийшов на бойове супроводження гідрологічного дослідження Атлантичного океану». Так казали матросам.

«Окрім наукового судна, був тральщик та наш есмінець. Неподалік берегів Гренландії  нас торпедували. Дивом я залишився живим. Зазвичай, перебував у трюмі, як акустик, а у той день опинився у наряді – на вахті у рятувальному жилеті на палубі. Було 265 членів екіпажу. Пізніше дізнався, що до госпіталю потрапили лише 56 моряків. Писав листи, хотів дізнатися їх долю. Нічого ніхто не відповів», - зазначає вінничанин.

Що саме тоді трапилось? Остап Цвиг лише каже, що есмінець «розламало» навпіл. Як врятувався – не пам’ятає. Але підібрав його пораненого у крижаній воді британський корабель. Матроса пізніше передали до іншого судна. Лише в госпіталі у Кронштадті вінничанин почав цікавитися деталями, які і досі не з’ясував. Його підлікували, комісували з флоту, як інваліда І групи, і нічого не пояснили.

«Тоді мене лікували рентгенотерапією. Мій хребет прийняв 900 рентгенівських одиниць. І по сьогодні живу», - розповідає Остап Спиридонович.

Повернувшись до Вінниці, він працював токарем і шофером. Зараз вінничанин вже не настілки жвавий, каже, що трохи відчуває проблеми зі здоров’ям, але із цікавістю оглянув експозицію моделей і не тільки кораблів.