Сьогоднішня потужна хакерська атака на «Київстар» вчергове довела, що війна триває у декількох «вимірах». Якщо у військовій площині ЗСУ здобувають повільні успіхи, то в інших здобутки України не такі масштабні. Більшість експертів вказують на програші в інформаційному полі, де Москві вдається більш вдало працювати із західною аудиторію. Підтвердженнями агресивної інформаційної війни можна вважати численні «заяви» митрополита Тульчинського Іонафана, засудженого у Вінниці за антиукраїнську діяльність. Фактично він відверто працює як солдат інформаційних військ країни-агресорки.
Нагадаємо, у Вінницькому апеляційному суді на 26 грудня призначено до розгляду апеляційну скаргу по справі митрополита Іонафана (Анатолія Єлецьких). Сподівання, що у РПЦ захочуть обміняти керівника Тульчинської єпархії на полонених виявились марними. У Москві навіть не згадують про нього…
На перший погляд здається, що 73-річний митрополит, близько знайомий з патріархом Кірілом, «потрапив у немилість» свого наставника. Хоча, схоже, у Москві бачать в Іонафані не священика, а солдата.
Пояснемо, з чим пов’язане таке радикальне припущення.
Перед розглядом справи у ВАС, митрополит у черговому інтерв’ю проросійському медіа «СПЖ» розповів про утиски УПЦ МП. Як і раніше він використовував маніпулятивні фрази.
Приміром, архієрей знову казав про «замовлення влади» на «гоніння Церкви», бажання щодо «заборони діяльності УПЦ», «залякування».
Що з цього правда? По-перше, на законодавчому рівні УПЦ МП не заборонена. У законопроєкті, який голосувався у першому читанні, мова про організації з російським «корінням». Якщо конфесія зареєстрована в Україні, то довести її російське походження доволі складно. Тобто, навіть у разі прийняття документа, УПЦ МП ніхто не заборонить.
По-друге, у Вінницькій області цього року лише два священика опинились у суді. Із сотень. Хіба це «гоніння»?.. Так, скоріше, маніпуляції.
По-третє, минулого року 7 священиків з УПЦ МП перейшли у підпорядкування ПЦУ. Кількість парафій, які змінили підпорядкування, вираховується десятками із сотень, що залишаються у МП. Знову ж таки процес переходу масовим важко назвати. Він природній.
Коли митрополит каже, що винесений йому вирок – «один із епізодів розправи над захисниками своєї віри та Церкви», то чомусь не згадує, що у влади та правоохоронців не має нарікань до інших архієреїв УПЦ МП Вінниччини – митрополитів Варсонофія та Агапіта. Бо вони не порушували закон і мають, сподіваємось, проукраїнську позицію.
І ще. Останнім часом від митрополита Іонафана лунають фактично типові «звинувачення» на адресу українських силовиків, які, можна припустити, адресовані виключно на західну аудиторію.
Росія активізувала інформаційну складову війни та переважає за багатьма показниками в ній. У Москві хочуть змінити думку демократичного світу щодо українців, аби зменшити військову та фінансову допомогу, тому біле називають чорним, а злочини перед державою «гонінням».
Інформаційні війська країни-агресорки значно переважають, вони залучають не лише штатних «тролів» чи «замовних експертів». Судячи по риториці, владика Іонафан відверто перетворився на такого солдата інфовійськ РФ. Він не приховує, що до свого випадку залучає «закордонних юристів» та різні інституції.
Складається враження, що головною метою бурхливої медійної діяльності архієрея стає дискредитація України за кордоном. Вирок в апеляційній інстанції – привід звернути увагу на свою активність і знайти співчуття у дилетантському середовищі на Заході, де не дуже обізнані з «КДБшними» методиками впливу на свідомість.
