В Іллінецькому лісництві функціонує притулок для тварин. У «Лісовій казці» за власною ініціативою кількох людей доглядають, годують, лікують, готові щохвилини йти на порятунок хворим мешканцям лісу.
Як зазначають у пресслужбі Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства, притулок розташовано на території лісового кордону біля села Хрінівка. Утримує його іллінецька лісівничка Наталя Матющенко. Сама вона запевняє, що справитися з роботою допомагає ціла команда ентузіастів.
Родинний підряд
Чоловік Едуард, який теж працює у Іллінецькому лісництві, - майстер по дереву, дизайнер інтер’єру приміщень та дворика і практичний виконавець ідейних задумів дружини. У його руках отримує нове життя суха коряжка чи пеньок, ставши унікальною за дизайном ніжкою до столика чи табуретом. Він майструє і суто практичні речі – вольєри, загорожі, клітки. Ці всі чудові речі Едуард робить із знайдених матеріалів у вільний від роботи час.
Кінний двір доповнює майданчик навпроти з возом, саньми, бричкою, плугом та іншими знаряддями, що показують відвідувачам, як раніше використовувалися коні у господарстві та у міському транспорті. Ці речі Едуард відшукав або змайстрував сам. Приміром, воза до старих дерев’яних коліс. У придбаній і відреконструйованій білосніжній бричці раніше, до війни, катали дітей лісом.
Ще одна помічниця – донька Наталка. Вона – головний ветеринарний лікар звіринця. Після роботи на волонтерських засадах донька оперує, проводить огляд тварин, проводить стерилізацію у спорудженому на території садиби веткабінеті. І звісно, проводить вакцинацію від сказу. Її чоловік Юрій працює поліцейським, але у вільний від роботи час допомагає дружині відловити, утримати тварину, що дуже важливо при процедурі щеплення. А ще він прибирає клітки, розносить важкі корми, адже тварин багато.
І «найстарший» помічник – шестирічний онук Ярослав. Його завдання – вигулювати собачок, гладити, обіймати і дарувати четверолапим часточку щирої дитячої любові.
Звичайно, і не без допомоги добрих людей. Іноді дарують корми. Хто хоче, залишає допомогу в скриньці, яка скромно просить на корм тваринам. На нагальні потреби Наталя збирає кошти на сторінці «Лісової казки» у соцмережах. Але це не покриває витрат, тому у більшості вкладаються особисті кошти. Щодня вранці і ввечері вариться по 30 літрів каші з м’ясом – лише для собак та котів, а ще сухий корм, овочі, фрукти, сіно, концкорми, сире м'ясо для хижаків, медичні препарати, вакцини для щеплення. І багато іншого.
Від басаличівських павичів до трьох сотень тварин
Пані Наталя згадує, що першопоселенцями у її лісовій садибі були павичі, привезені із Басаличівського лісництва Гайсинського лісгоспу. Це було 12 років тому. Подумала: непогано, щоб і сільські дітки могли приходити і спілкуватися з тваринами, не завжди ж є можливість відвідати зоопарк у місті. А потім - то козуленя знайдене принесли, то лелеку пораненого… Люди переконані: лісівники мають знати, як зарадити в біді тварині!
І це правда, адже неможливо працювати у лісі і не любити тварин, не розуміти їхніх потреб, не допомагати тому, хто потребує – в це твердо вірить Наталя Анатоліївна, яка окрім того, ще й потомственна лісівничка (батько теж працював у Іллінецькому лісгоспі).
У захоплення втягнулася вся родина – і в результаті на даний час у звіринці мешкає приблизно три сотні тваринок різних видів, домашніх та диких звірів та птахів.
«Наша свиноферма», коти, собаки та компанія
Сьогодні одних котів тут мешкає 47, а собак – 24. Наталя каже, що і ця цифра практично щодня міняється, одних забирають, інших - приносять. Вражає історія Дружка.
Доброзичливий песик вільно гуляє територією притулку, лащачись до кожного відвідувача. Колишні горе-господарі залишили малим цуценям його на ланцюгу, який уже вріс у тіло. Песика знайшли знесиленим, прооперували, полікували, але величезний наріст від рани залишився на шиї собаки назавжди. З Дружком радісно зустрічають відвідувачів мініатюрна Жучка та Рокі. Останній – з популярної нині породи джек-расел-тер’єр, про якого господарі жартують, що він вже сам може тут екскурсії проводити.
Улюблена клітка тер’єра – та, що з вивірками. Він намагається підскочити на висоту білочки, і це йому майже вдається завдяки чималій енергійності. За сіткою клітки – нині уже дорослі білочки, знайдені зовсім манюніми та вигодувані із піпетки.
Тут же неподалік – ще одне особливе помешкання. «Це наша свиноферма», - усміхається Едуард, показуючи на кілька десятків морських свинок різного кольору та віку. Підійшовши близько до клітки, можна почути переливи мелодійного «мурчання».
А ще є хвостато-вусаті помічники, киці та котики. Муркотуни відробляють свій хліб, справно полюючи мишей. Але здобич їхню з’їдають сови у клітках. А котів господиня пригощає в обмін кормом.
Урятували сову від долі футбольного м’яча
- Жодної мишки не їдять котики! У нас же «Лісова казка», то чари діють на всіх, - жартує «лісова фея». – А якщо серйозно, то сови споживають специфічну їжу. Їм потрібні кісточки та пташине пір’я, хоча би раз на кілька днів. Тому котячі улови гарно нас виручають. Котики не щодня приносять здобич, тож замовляємо спеціально для сов морожених курчат та морожених мишей із Тернополя, по 30 гривень за одну. Миші - це найдорожчий корм.
У притулку чотири сови – мудрі, цікаві та справді казкові птахи. Одну з них привезли з Вінниці, врятувавши від знущань наркозалежних. Вони футболили птахою, мов м’ячем. Наталя розповідає, що в більшості сови, сичі потрапляють до притулку через те, що совеня підбирають перехожі (це робити категорично не можна), садять у клітку, починають годувати зерном, хлібом, чого сова-хижак їсти не буде, заливають водою (що може взагалі вбити птаха, бо рідина потрапляє в легені). А потім вже шукають, куди б і кому віддати бідолаху на порятунок, привозять пташенят у вкрай знесиленому стані. Врятувати та утримувати у неволі сов – справа нелегка, як уже зазначалося, їм потрібен суто специфічний корм.
Ще тут мешкає хижа птаха невизначеного виду. Підлікували, відгодували, відпустили – а він повертався. Зрозуміли, що птах має проблеми з очима і тому не може далеко і високо літати.
Сороки та ворон
Зіта, Гіта – галасливі сороки, а Хао – ворон, їхній сусід по квартирі. Усі вони привезені з Вінниці. Вороням Хао підібрала волонтерка, він замерзав, мав важку травму – не було половинки дзьобика. Тому тут поселився на постійне місце проживання, їсть лише м’яку їжу.
Годуючи їх, Наталя примовляє дитячу лічилочку: «Сорока-ворона діткам кашку варила, на порозі студила». Тільки у «Лісовій казці» Наталя або її помічники виконують «тому дай, цьому дай». Вечеря і десерт для ворон та сорок – кисломолочний сир, м’ясний фарш, сухий м’ясний корм, печиво, шоколад і виноград. Раціон як у санаторії!
Дуже часто постояльцями притулку є лелеки. Їх приносять здебільшого місцеві мешканці. То крило поламане, то відбився від зграї. Підліковують і пробують випускати.
Але повернутися до звичного життя лелекам не завжди вдається. От нещодавно їхні «казкові» лелеки, підліковані та випущені на волю, не полетіли з одноплеменцями на зиму до теплих країв, а лишилися в Іллінцях на водоймі. Люди повідомили про це, і птахів забрали додому. Зараз у притулку п’ятеро буслів, один із яких без крила, і тому назавжди залишиться тут жити.
А ще тут є мініатюрні індійські горлиці, голуби, папуги, павичі, фазани, декоративні кури та інші птахи – хто врятований, хто подарований, а хто просто, для краси, куплений. Бо притулок не лише є прихистком для тварин, а як згадувалося вище, це прекрасне місце дозвілля для дітей, яке збагачує знання про тваринний світ та прищеплює любов, співчуття до братів наших менших.
Коні - окрема любов
Наталя справді про кожну тварину розповідає з теплом, щирою любов’ю. Але признається, що коні – то щось особливе в її житті. Це захоплення у неї з юності, коли навчалася у Білій Церкві на ветеринара, але тоді освіту не завершила (мабуть, донька реалізувала мамин задум). Саме під час навчання й захопилася кінним спортом. І ця любов – назавжди. Тому у стайні проживають Топаз, Забава, Барбара.
Є ще американські міні-коники, які приїхали сюди з Київщини. В одному вольєрі мешкають самочка поні (вона від народження з кривенькими ніжками) і ослиця. Їх разом Наталя відкупила від шляху на скотобійню. По сусідству живуть лама, камерунський козлик, є самка оленя плямистого і кілька козуль. Самця козулі правоохоронці забрали з неблагополучної родини, але тварина була настільки в занедбаному стані, що і зараз має незагоєні рани, малу вагу.
Від розважального по потужного проєкту
Сьогодні мешканці потрапляють до притулку різними шляхами. «Лісова казка» з розважального стала цілком серйозним проектом. Наталя вже настільки перейнялася долею тварин, що сюди зносять знедолених звірів та птахів місцеві мешканці, привозять тваринок звіддаля. Як-от ціла колекція шиншил із Києва. У власника проявилася жахлива алергія на цих тварин. Він шукав саме таких господарів, які б не віддали його улюбленців на хутро. І він їх знайшов.
Їхали вони за тваринами і на Рівненщину, і в Житомир. Привозять їх із різних куточків Вінниччини. Частина мешканців притулку – «відказники», як називає їх жінка. Тобто тварини, від яких відмовилися попередні господарі в силу певних причин.
Родина за власні кошти викуповує тварин із скотобійні, із звіроферм. Приймає евакуйованих тварин, як-от двійко єнотів на прізвиська Чіча і Рататуй. Вони приїхали з Краматорська, потребували значного лікування. Приміром, в одного немає ока, зламана щелепа і лапа. Вони й досі сумні та пригнічені після пережитого стресу.
От чого не скажеш про іншого єнота-полоскуна. Фунтик радо йде до відвідувачів, приймає гостинці, які тут же полоще у воді. Наталя розповідає, що часто під час таких процедур шматочок цукру розчиняється у воді, і єнотик здивовано шукає свій смаколик.
Значну частину тварин забрали із козятинського звіринця, власник якого пішов на війну захищати Батьківщину. А ще пані Наталка відгукується на заклики порятунку, що знаходить в Інтернеті. Ось на днях дізналася про пораненого лебедя, який через поранене крило відбився від своїх. Наталя з Едуардом, не вагаючись ні хвилини, поїхали за бідакою, накатавши загалом 320 км сільськими розбитими дорогами… Але не залишили сіромаху в біді. Донька провела огляд, обробила рани, вколола ліки і вітаміни. Поки везли лебедя, їм уже привезли з Іллінців двох білосніжних кошенят. Переселенка з Херсону знайшла малюків під машиною, в одного переламана лапка.
Давайте творити добро разом
Таких історій в «Лісовій казці» - сотні. Приймають, лікують, годують, по можливості диких тварин відпускають у природу, домашнім – шукають нові родини. Якщо ні – то мешканці залишаються жити у притулку. Тут на всіх вистачає місця, їжі та любові.
На сторінці «Лісової казки» пані Наталю пише: «Якщо душа - це вміння любити, бути вірними і вдячними, то тварини володіють нею в більшій мірі, чим деякі люди. Допоки наше співчуття не пошириться на всіх живих істот - людству не досягти МИРУ. Поки людина не навчиться поважати Природу і розмовляти з тваринним світом, вона ніколи не впізнає свою справжню роль на Землі! Давайте творити Добро разом!».
До «Лісової казки» можна завітати на вихідні, адреса - село Хрінівка Іллінецької ОТГ на Вінниччині, вхід – вільний. За бажанням можна залишити грошову допомогу або корми.
Також допомогти притулку можна внеском на карту Приватбанку, 5168757419256427 Гаврилюк Наталія (донька).
