Після своєї відставки в серпні 2019 року з посади міністра охорони здоров’я Уляна Супрун вирішила не покидати сферу охорони здоров’я, й зайнялася нею вже як громадський діяч. В вже у листопаді 2019 року, разом з однодумцями, Супрун створила громадську організацію "Arc.UA", яка має на меті "поєднати та поширювати у суспільному і політичному житті України культуру якісного аналізу, дослідження, творчості та здорового глузду". 

Останні два місяці, відколи світ постав перед викликом боротьби з коронавірусом, Уляна Супрун не давала інтерв’ю. Однак, її fаcеbook-сторінка "не мовчить" й постійно наповнюється експертними коментарями щодо вірусної ситуації у країні і світі для сотень тисяч підписників.  

Як заявляють в "УП. Життя", думки та поради пані Супрун не завжди співпадають з кроками нинішніх очільників системи охорони здоров'я.   

"Маски на вулиці чи магазині – це не найважливіша річ і це найнижчий ризик заразитися"

– Особисто ви перебуваєте на карантині? 

– Я в Києві, працюємо в офісі. Добираємося сюди або пішки, або на таксі, або на власному авто.  Ті співробітники, які захотіли лишитися дома, вони дистанційно працюють. А п’ятеро далі щодня приходять в офіс. 

– Чи вдягаєте маску, коли виходите з дому?

– Ні.

– У своєму нещодавньому дописі ви вкотре наголосили, що ВООЗ не рекомендує носити маски здоровим людям.  Але в умовах карантину вже невідомо, хто є інфікованим, адже вірус можна переносити взагалі безсимптомно.

– Коли ми йдемо вулицею за метр-два від інших людей або швидко проходимо повз них – то немає загрози заразитися.

Коли я йду в магазин і там торкаюсь якихось поверхонь, я, при цьому, не торкаюся обличчя. Коли завершую покупки, то користуюсь антисептиком. Вдома мию руки, далі розставляю продукти і знову мию руки. Тобто часто мити руки – це одна з найважливіших речей.

Якщо ми дотримуємося всіх правил – не торкаємося лиця, миємо та дезінфікуємо руки, не стоїмо і не кашляємо одне одному в лице, то є дуже низька вірогідність заразитись.

Маски, насамперед, потрібні для медпрацівників, щоб вони захистилися від інфікованих людей.  А, натомість, ми чуємо від керівництва МВС, що люди мають всюди ходити в масках, тобто скуповувати засоби захисту в той час, коли їх і так бракує медпрацівникам.

Друга група осіб, яким потрібні маски – це вже хворі, щоб не передавати вірус іншим.

Третя група – це особи, які мають постійний контакт з багатьма людьми, напркилад, касири в магазинах.

А тоді вже можна говорити про маски для людей, які не хворі та не мали контактів з потенційно інфікованими, але хочуть себе захистити.

Але маски не є достатнім заходом. Я бачу, як люди пхають пальці під маску, торкаються обличчя, або не міняють їх регулярно. Тоді їм це не допоможе. Або ж шиють зараз маски з тканини, яка пропускає краплі й вірус, бо вона не є блокуюча. 

Зараз виглядає, що люди сприймають маску як якийсь талісман чи оберіг. "Маю маску, то не захворію". Але це не так. 

– Але в тому ж магазині не завжди реально витримати дистанцію в два метри. Шанс заразитися у магазині таки є?

– Може 2% є шансів таким чином заразитися. А 98% заразяться через ігнорування порад мити руки, не торкатися обличчя немитими руками, не збирати цілу сім’ю в одну квартиру та не самоізолюватися при ризику вже бути інфікованим.

Наука та досвід інших країн показує, що найчастіше вірус підхоплюють не на вулиці, а вдома від інфікованих членів своєї сім’ї. Тобто більшість людей захворіли від близьких, з якими ділили спільний простір тривалий час.

Коли ми кілька хвилин стоїмо в маркеті – це не близький контакт. 

Близький контакт – це коли люди летіли кілька годин поруч в літаку. Це я про 14 випадків в Києві, які разом летіли з Женеви. Вони не мали температури, їх з літака відпустили додому, де вони вже легко могли передати вірус своїй сім’ї. 

Відсутність температури – цього замало, щоб розуміти, чи людина інфікована.

Тому розумний спосіб запобігання розповсюдження вірусу – це відокремити людей з високим ризиком інфікування. Тобто взагалі унеможливити їхні контакти з іншими людьми.

Бо більшість людей не розуміє, що таке самоізолювання. Це не просто сидіти вдома, це стовідсоткове уникнення від контакту з членами родини. 

Якщо ви вже ділите одне помешкання, то після користування ванною кімнатою її треба дезінфікувати, також слід мати свій окремий посуд тощо.

І якщо люди самі не спроможні організувати свою ізоляцію, тут має допомогти держава або бізнес. Умовно, заселити потенційно інфікованих в порожні готелі.

І лише після того як ПЛР-тестування покаже негативний результат, або мине 14 днів і людина не захворіла, її можна відпускати додому до сім’ї.

Те саме, якщо людина захворіла в легкій формі. Її слід ізолювати від родини. А всім контактним особам так само зробити ПЛР-тести, а на час очікування результату теж відокремити один від одного.

"Чим більше тестуємо, тим більше можемо зберегти демократичні принципи"

– Чи був шанс мінімізувати ризик ввезення вірусу в країну, чи зважаючи на відсутність дорогих, але точних, ПЛР-тестів, це було неможливо? 

– За останні місяці в Україну заїхала маса людей і невідомо, куди вони поїхали, і що з ними відбувається.

Щоб зменшити вірогідність поширення вірусу, треба було брати в людей контакти, інформацію, звідки вони повернулися і в яких країнах були, надалі з ними комунікувати і спостерігати.

Але все відбувалось хаотично, відповідальність була перекладена на самих людей, яким не донесли важливість ситуації та не пояснили правила поведінки опісля. А це найменша річ, яку можна було зробити. 

Якщо людей не змогли ізолювати, то хоча б треба було вести за ними спостереження.

Але завжди легко говорити про минуле і розповідати, як треба було робити. Важливо це зафіксувати і далі не помилятися.

Зараз слід дивитися на досвід інших країн, аналізувати і брати найкращі практики, які спрацювали, і ними послуговуватись надалі.

– Україна, по ходу, поступово переходить на китайський сценарій з тотальними карантинними обмеженнями з перспективою заборони виходу на вулицю.  Чи це єдиноможливий для нас варіант? 

– Я б не базувалися на китайському досвіді, бо це закрита недемократична країна. 

Там переслідували лікарів і журналістів, які говорили і писали правду. Тому не можна стовідсотково довіряти даним і статистиці з Китаю.

Якщо дивитися на інші країні, які ближчі нам за демократичними цінностями, ті ж Німеччина та Південна Корея – там люди не тотально обмежені в правах. Зате там роблять масове тестування ПЛР.

Там значно менше людей захворіло і померло, бо вони спочатку тестували тих, які приїздили з-за кордону та їх ізолювали. І коли тест показав негативний результат, людина могла спокійно повернутися додому. В іншому випадку, вона мала бути ізольована від усіх.  

Тобто ми повинні більше робити ПЛР-тестів, в тому числі контактних осіб. І таким чином інфікованих відокремити від літніх людей та людей з групи ризику.

Карантин і тестування – це речі взаємопов’язані. Чим більше тестуємо, тим більше можемо зберегти демократичні принципи. Бо якщо людину протестувати і вона знає, що не інфікована, то може більш вільно пересуватися.

Друга річ, яку варто запозичити – це замість панікувати і скуповувати маски, забезпечити максимально засобами захисту наших медиків. В т.ч. сімейних лікарів. Бо наша передова зараз – це сімейна медицина, до якої спершу звертаються пацієнти.

Також важливо захистити людей, які працюють в швидкій допомозі та перевозять пацієнтів з підозрою.

Третє – зосередитись на допомозі літнім людям, які найбільше страждають від вірусу. Позбавити їх прямих контактів, допомогти з доставкою ліків та продуктів, які залишати біля дверей. І максимально їх інформувати, бо багато з них дивляться лише телевізор, де багато недостовірної інформації. Так само неправильним є відвозити дітей до бабусь і дідусів. Бо діти не дуже дотримуються правил гігієни.

І четверте – треба залучати в своєму місті чи громаді волонтерські організації, які допомагають медикам та літнім людям.

Тобто зараз треба свою енергію замість паніки спрямували в корисне русло. А це навіть просто дзвонити літнім родичам і розмовляти з ними, бо соціальна ізоляція може дуже негативно впливати на психічне здоров’я.

– Тобто ви за ліберальну модель карантину, а не тотальну заборону на пересування?

– Я за здорову золоту середину. Треба триматися демократичних принципів, здорового глузду та критичного мислення.

По-перше, що ми бачимо в результаті тотального обмеження громадського транспорту – в Києві величезні затори на дорогах, бо люди всі як їздили, так і їздять, але пересіли на авто.

Хоча громадський транспорт це не місце, де люди масово заражаються вірусом. В Лондоні, наприклад, пропонували лише зменшити кількість працюючих станцій метро, а не закривати його взагалі. Постійно дезінфікують вагони.