Очільник вінницької "Ниви" Колінс Нгаха вже 15-й рік в українському футболі. Починав у хмельницькому "Поділлі", потім пробував сили в луганській "Зорі". Пережив важку травму, але зміг повернутися в гру і стати справжньою зіркою, символом алчевської "Сталі". А зараз є головним тренером вінницької команди - його останньої в професійної кар'єри як гравця. Про життя у Вінниці тренер розповів Sport Arena.
Колишній капітан команди, непоступливий і націлений на ворота півзахисник, камерунець Колінс одружився в Вінниці, отримав українське громадянство, заснував дитячо-юнацьку академію, ростить двох синочків, які теж подають великі надії у футболі. І очолює клуб другої ліги, ставши першим головним тренером - афроукраїнців в ПФЛ.
Вінницька Нива, втративши взимку багатьох лідерів, в оновленому складі залишилася боєздатною. Навіть більше - обіграла непереможну навесні Черкащину, набрала під керівництвом Колінзом вже 12 очок і вперше в сезоні піднялася на друге місце в Групі «А» другої ліги! Про своїй тренерській роботі молодий спеціаліст розповідає Sport Arena.
«З мене вирішили зробити« типу тренера»
- Колінс, залишитися у футболі в якості тренера задумували давно?
- У тренерську роботу я прийшов не випадково. На заході своєї скромної професійної кар'єри гравця почав замислюватися про життя після футболу. І тоді прийшов до висновку, що хотів би спробувати себе в якості тренера. Пройшов спеціальні курси Федерації футболу України і отримав відповідні дипломи УЄФА: спочатку категорії «С», а пізніше - і «В».
- До появи біля керма дорослих команд ви тренували і юнаків, вірно?
- Так, після отримання диплома відкрив у Вінниці власну невелику футбольну академію, яка так і називається «COLINS FOOTBALL ACADEMY». Працював і зараз працюю, навчаючи навіть не юнаків, а зовсім маленьких дітей!
З аматорським Світанку ви назбирали чимало обласних трофеїв ...
- Спочатку був помічником тренера у вінницькій Ниві. А вже потім - граючим тренером команди Світанок-Агросвіт з села Шляхова Вінницької області. Світанок-Агросвіт - це одна з провідних команд першості Вінницької області. Зараз вона йде на першому місці в турнірній таблиці з великим відривом. За перше коло ми допустили лише одну нічию, а так - одні перемоги! В команду я прийшов з помічником, Дмитром Евстафіевим - це колишній гравець Чорноморця, Десни та Нафтовика. З нашим приходом команда почала демонструвати змістовний і результативний футбол.
Після мого відходу Дмитро Олександрович став головним тренером Світанку, і він продовжує загальне розпочату справу. У клубі порядна і амбітний президент, який побудував в селі класний стадіон! Такого газону, як у них, навіть у Першій лізі не знайдеш! Планується влітку заявити команду в чемпіонат України серед аматорів.
- В Ниві ви завершили кар'єру гравця, почавши тренувати. У Світанку - знову вирішили грати, поєднуючи гру з тренерством, а тепер знову ж в Ниві зосередилися на роботі тренера. Чому такі невизначеності?
- Чесно кажучи, взагалі не збирався закінчувати кар'єру ... До тих пір, поки в Ниву не приїхав один «великий фахівець» з Південної Пальміри ... З першого ж контакту він дав зрозуміти, що мені вже не місце не тільки в команді, а й взагалі в великому футболі ... Це стало несподіванкою, або навіть шоком! Причому, не тільки для мене, а й для всіх уболівальників! Вони добре знають мій внесок в формування цієї команди три роки тому! І ось тут «величезний тренер» вирішив зробити з мене «типу тренера». У підсумку, на тренуваннях мені потрібно було ходити і просто «збирати м'ячі з кущів» ... Ось так і закінчилася моя кар'єра гравця! Але, як бачите, час усе розставив по місцях.
«У аматорської команди назвав склад - і вперед!»
- Наскільки складно починати свій шлях на тренерському містку? Тим більше, вже в професійному клубі ...
- Звичайно, кожен початківець тренер стикається з певними проблемами, пов'язаними з нестачею досвіду. Ну і відмінність роботи тренером на аматорському рівні і в професійній команді. Тут треба працювати 24 години на добу! Від селекційної роботи і організаційних питань до підготовки футболістів до окремих ігор і змагань в цілому. А ще багато близько-футбольних моментів, які тренер також повинен «тримати на пульсі». Але, займаюся ж улюбленою справою, тому багато вчуся і наполегливо працюю, щоб відповідати рівню. Здається, поки справляюся!
- А взагалі, де легше працювати? В аматорській команді або професійному клубі?
- Якщо порівняти власний досвід, Ниву і Світанок, то, напевно, все-таки в аматорській команді легше. В першу чергу, там менше відповідальності. Команду збираєш раз або два в тиждень - назвав склад і вперед! У професійній команді займаєшся колективом з ранку до вечора. І більше відповідальності - як за результат, так і за гравців, яких береш в команду. Плюс армія уболівальників велика - команда на очах у всіх. Звідси і критика більш жорстка. Але, як не дивно, мені ці, так би мовити, труднощі навпаки подобаються. Насправді, є багато «плюсів» від тренерства в профі, і в майбутньому хотів би працювати тільки в професійних клубах. Але загадувати не стану!
- А які ваші враження від виконання функцій граючого тренера? Наскільки це заважає або, навпаки, допомагає керівництву командою на полі?
- Чесно кажучи, важко називати себе в стартовому складі і виходити розминатися з командою, налаштовуючи футболістів на матч. Та й по ходу гри робити заміни, перебуваючи на полі - звичайно, це не дуже комфортно. Тренеру потрібно з боку дивитися гру і щось підказувати, вносячи якісь корективи. Думаю, має бути тільки так. На першість області таке поєднання, може бути, і проходить, але у Другій лізі - навряд чи.
«Провести вправи на українському? Нема вопросам!»
- Чи є проблеми з комунікацією? Мовний бар'єр?
- Мовного бар'єру взагалі не відчуваю. Проводжу тренування російською. Але багато хлопців в команді з західної України, тому їм часто доводиться трохи більше пояснювати вправи або тактичні моменти українською мовою. Альо нема вопросам! (Сміється) Останнім часом наші футболісти і англійською між собою на тренуваннях намагаються розмовляти - теж цікаво за ними спостерігати. Якщо потрібно, можу і на англійському, і на французькому провести заняття. З мовами немає перешкод!
- З кого з відомих тренерів берете приклад?
- Мені подобається Клопп. Його енергія та енергетика передаються команді. Гвардіола багато нововведень прищепив в роботу тренера - зараз він один з кращих. Є й багато інших висококласних тренерів. Але багато в чому беру приклад з Анатолія Івановича Волобуєва! Він - по-справжньому великий. Людина, який дав шлях у великий футбол багатьом молодим гравцям.
Анатолій Іванович кілька разів команду з маленького містечка, Алчевська, виводив в Прем'єр-лігу. Таких можна на пальцях однієї руки порахувати! Крім того, Анатолій Іванович - людина з великої літери! Часто спілкуємося, і він дає мені поради. Після мого дебюту відразу ж подзвонив Анатолію Івановичу, щоб поділитися враженнями! Дай Бог йому здоров'я!
«Коли замкнули в бані, вирішив, що мені кінець»
- Що говорили про ваше призначення в Камеруні? Чи була якась реакція?
- Звичайно, моє призначення викликало великий ажіотаж в Камеруні! У спортивних газетах і в Інтернеті писали про це. Немов про сенсацію! Це приємно!
- В Україні ви вже дуже давно. Чи залишаються якісь складнощі з адаптацією?
- Труднощі адаптації - це минуле. Будь-якій людині в новому середовищі завжди непросто. Але цей етап вже давно пройшов. В Україні живу вже 16 років! Тут у мене хороша сім'я, робота і друзі. Україна - прекрасна країна з добрими людьми. Вдячний Україні за всі! Бажаю вашій країні світу і процвітання. Україна - моя друга Батьківщина!
- На завершення, про найприємніше. Знаємо, що у вас дійсно дуже хороша сім'я з двома прекрасними синами, причому обидва - футболісти...
- Дякуємо! У нас з дружиною Юлею двоє синів: Іван і Крістіан. Старшому - 11, молодшому - 5. Обидва займаються футболом, і обидва, на відміну від мене, лівші! Молодший, Крістіан, футболом не сильно захоплюється - він більш різноманітний. Тобто, і малює, і танцює, і співає, і в футбол грає. А ось старший, Ваня, як кажуть, схиблений на футболі ...
- Іван займається в київському Динамо?
- Так, нещодавно він був заявлений за команду юнаків 2007 року народження Динамо (Київ). За амплуа - нападник. Тренер каже, що якщо він буде працювати, то з нього щось вийде. Поки що їздить по вихідним на ігри, по можливості - в будні і на тренування. Далі буде видно. Талант - талантом, але в Динамо доведеться важко конкурувати. З іншого боку, це добре - так він швидше почне прогресувати.
- Ви - камерунець, який живе в Україні вже багато років. А яка найбільша весела історія з вашого життя в нашій країні згадується?
- Розповім про саму згадку. Майже відразу ж після мого прибуття в Україну подружився з хлопцями. З ними грали в футбол і відпочивали. І ось влітку вони запропонували мені поїхати разом на базу відпочинку. У Вінницького Політехнічного університету є база приблизно в 100 кілометрах від Вінниці, куди їздять відпочивати студенти і колишні студенти цього ВНЗ.
Відмінна природа: є річка, можна порибалити, посмажити шашлик ... Ось ми тільки приїхали, розмістилися, прогулялися, пограли футбол, і хлопці кажуть: «Йдемо купатися на річку!». Звичайно, погоджуюся. Взяли рушники, йдемо не поспішаючи, спілкуємося, жартуємо - все супер! І тут дивлюся - недалеко від річки будиночок. Вони кажуть: «Давай зайдемо, залишимо рушники і тапочки ...». Відкриваємо двері, і мене туди першим заштовхують! Потім вони заходять і відразу ж різко закривають двері.
Спека нестерпна, дихати нічим, горю ... В паніці я почав голосно кричати і побіг до дверей. Не можу відкрити їх! Хлопці до упаду сміялися, а я нічого не міг зрозуміти. При такій температурі вони сидять спокійно і ще й сміються! Що я подумав в той момент? Що ці хлопці здійснюють якийсь хитрий нехороший план! Вирішив, що мені кінець! Посміялися, а потім відкрили двері і ми стрибнули в воду! Ось так я перший раз сходив в сауну. При зустрічі ми до сих пір з посмішкою згадуємо той день...
