Серед військового та військово-політичного керівництва є доволі медійні особи, як президент В.Зеленський та очільник ГУР К.Буданов. Є менш медійні, а саме головнокомандувач В.Залужний і голова Служби зовнішньої розвідки України Олександр Литвиненко. Тим ціннішими є їхні публікації.
У колонці «Інтерфакс-Україна» О.Литвиненко опублікував матеріал «Кілька тез щодо політики путіна. Як мислять і провадять війну у кремлі». Він наголосив, що війна «увійшла у критичний період», тому потрібна зважена оцінка противника. Очільник відомства спробував донести думку, як війну сприймають у Кремлі.
Надалі публікуємо оригінальний матеріал
Глобальна війна путіна
Путін вірить, що не спромігшись перемогти України за три дні у широкомасштабній війні, кремль пройшов точку неповернення у відносинах з Заходом. Вороття немає, путін може лише триумфально перемогти, або нищівно програти.
Він переконаний, що повернути Україну та решту «історичних російських земель» й відновити імперію можна лише уу межах глобального перерозподілу світу. Такий перерозподіл може тривати 10-15 років, супроводжуватись конфліктами різного масштабу і інтенсивності, можливо із використанням ядерної зброї. Причому війна проти України сприймається наразі кремлем як важливий, але не єдиний фронт для рф, що фактично веде світову війну із США і Заходом у цілому.
З цього підходу витікає чотири завдання, які кремль наразі вирішує.
Чотири путінських завдання
Завдання 1 – забезпечити внутрішню стабільність, мобілізувати населення і економіку, збільшити виробництво озброєння та військової техніки.
Кремль поки-що забезпечує стабільність економіки та керованість суспільно-політичними процесами. Зачищено політичне поле: знищено або маргіналізовано ліберальну і ультраправу (т.зв. «турбопатріоти») опозицію.
У 2026 році обсяги військового виробництва у рф мають підтримувати масштабні бойові дії високої інтенсивності, а у 2028 році рф має відновити воєнні спроможності, які вона мала на 2022 році.
Саме під це сформовано російський бюджет на 2024-2026. Вже у 2024 році майже 40% видатків бюджету йде на війну (29,4% або понад $100 млрд. – на оборону та 9,2% або $34 млрд. – на правоохоронців і спецслужби); У 2025 – 35% ($93 млрд та $35,5 млрд. відповідно), у 2026 році – 30,5% ($80 млрд та $37 млрд. відповідно). У 2023 році ці показники становили 31,8% ($69,5 млрд – на оборону та $35 млрд. – на правоохоронців і спецслужби).
Завдання 2 – сформувати альтернативну Заходу коаліцію держав, «коалиции большинства». Цей формат «Глобального Півдня+» має просувати альтернативні Заходу моделі (політичні, економічні, фінансові, гуманітарні, ціннісні тощо).
Мета рф у побудові коаліції більшості є «нормалізація Заходу», перетворення його на ще один регіон (Євро-Атлантика) з перспективою подальшого вбудовування західних країн у свої регіони (Північна Америка, Європа, Східна Азія), а США – просто в ще одну провідну світову країну. На їхній погляд, Захід – це потужна, проте відступаюча натура.
Для цього потрібно, у т.ч. посиленням ядерного шантажу, зламати волю Заходу до конфронтації, переконати західні еліти, що вони беззаперечно програють та їм слід мирно відступити. Ключову роль тут матиме посилення воєнної потужності росії, Китаю та інших країн коаліції більшості.
Зрештою країни Заходу мають обирати: перетворитися на ізольовану фортецю або приєднатися до більшості світового співтовариства.
Протиборство рф-Захід має фундаментальний, не лише геополітичний та геоекономічний, але й ціннісний характер.
При цьому результат війни рф проти Україні має глобальне значення і стане потужним імпульсом для зміни глобального балансу у той чи інший бік.
Прагнучи створити міжнародну коаліцію путін заграє з мусульманами у середині росії. Попри незадоволення багатьох росіян, кремль дозволяє главі Чечні Р.Кадирову публічну позасудову розправу над підозрюваним у нарузі над Кораном.
Сталінські традиції антисемітизму теж розглядають у кремлі як інструмент у налагодженні відносин з пропалестинським табором. На нараді силовиків після погромів у Дагестані в.путін не засудив антисемітизм як такий, а радше висловив невдоволення тільки його неконтрольованими проявами.
Завдання 3 – підготовка до майбутньої агресії проти інших країн.
Наразі пріоритет – Молдова і країни Балтії: Литва, Латвія, Естонія: вся західна частина колишнього СРСР. Кремль вже розпочав таку роботу. Привід – порушення прав російськомовних (передусім Латвія, Естонія). Москва вже волає про утиски російськомовних у Балтії та право народів на самовизначення.
Після вислання російських дипломатів-шпигунів, росіяни активно інфільтрують країни Європи, насамперед Південної, своєю агентурою, створюючи бізнеси, НГО тощо. Є ознаки підготовки інфраструктури підривної діяльності під велику війну (підхід, апробований за часів СРСР).
Завдання 4 – роздмухування конфліктів на Близькому Сході, в Африці і на Балканах
Про підходи рф до близькосхідного конфлікту відомо. Але не варто забувати про Африку. Публічна страта Прігожина аж ніяк не означає, що кремль відмовився від прігожинського modus operandi на континенті.
У рф формують «экспедиционный корпус», залучаючи не лише рештки Вагнеру, але й гу гш, свр рф і фсб рф. Москвою вже апробовано підхід, коли дії псевдо-найманців тісно скоординовані із активністю агентури впливу у місцевому істеблішменті, а також пулом політтехнологів та spin-doctors (політичний бек-офіс). Все це має забезпечити необхідний для кремля політичний ландшафт у країні або регіоні.
Росіяни прагнуть скористатися послабленням позицій Заходу, насамперед Франції, у Сахелі і в Африці загалом. Йдеться про природні ресурси, намагання обмежити доступ європейців до урану, нафти і газу, позбутися альтернативних до російських джерел постачання.
Український фронт путіна
Цілі незмінні. путіну потрібно стільки території України, скільки він зможе отримати, бо для росіян йдеться про «возвращение исконно русских земель».
Війна увійшла у стадію війни на виснаження. Дедалі більше свідчень, що кремль готовий вести війну стільки скільки треба. рф вже зараз закладає чинник «сво» в плани комплектування зс рф 2024-2025 набір військових;
кремль вважає, що має достатньо ресурсів (військово-технічних, економічних та людських) для бойових дій з Україною на поточному рівні ще упродовж тривалого періоду. Водночас у москві переконані, що внутрішні ресурси України нібито «наближаються до повного вичерпання»;
З подачі фсб рф (яке вважає поточну стратегію з підриву західної воєнної, економічної та політичної допомоги малоефективною) кремль планує скорегувати стратегію. Ключ до виграшу рф – внутрішня дестабілізація в Україні;
Передбачається сконцентруватись на трьох завданнях:
тиск по всій лінії фронту із захопленням окремих, політично і медійно важливих точок, зокрема Авдіївки;
знищення взимку критичної інфраструктури (електростанції, нафтопереробні заводи, транспортні вузли) для зниження якості життя;
підрив суспільної єдності через підживлення амбіцій і провокування військових («лише вони можуть навести лад»), опозиційних політичних сил («тільки вони гідні керувати Україною»). В Україні має сформуватись критична маса невдоволення політикою чинної влади. Росіянам байдуже хто прийде до влади після чинного керівництва. Вони переконані, що хто б це не був, він не зможе опанувати ситуацію, а Україна порине у хаос. Зрештою Захід не лише призупинить допомогу, але й вийде на рф з пропозиціями про термінові переговори та призупинення війни.
Так, чи приблизно так, думають і планують у Кремлі. Обізнаний – це озброєний. Україна б’ється за свою свободу і свободу всіх націй світу. Вільні люди переможуть рабів.
