У Вінниці 15 червня о 18:00 в рамках фестивалю «Острів Європа» на Майдані Незалежності, відбулась авторська зустріч з Мацеєм Плазою — польським письменником, перекладачем, лауреатом премії Angelus 2018. Він представляв свій твір «Бути Робінзоном». Презентація зібрала близько 40 вінничан.
Розпочалось зустріч з представлення одного з «найнадійнішого партнера» у підтримці фестивалю «Острів Європа», а саме генерального консульства республіки Польща у особі віце-консула Агнєшки Гуральскої. Дипломатка особисто подякувала запрошеному гостю та розповіла, що він є одним з видатних письменників Польщі, якого хочуть чути та читати. Тому, вінничани отримали чудову можливість долучитись до презентації новітнього польського «духу», втіленого у творі автора.
Слід зазначити, що після Даніеля Дефо писати про Робінзона і цікаво, і ризиковано одночасно. Проте польський митець ризикнув і обрав іншу реальність для своїх героїв – сільську глибинку Польщі 1980-х, яка йому близька.
Звісно, вінницька публіка далеко до подій, що описав автор, тому слухачі з початку відверто нудьгували. Але.. їх знайшли чим зацікавити.
Модераторка зустрічі Ганна Улюра розпочала зустріч із розповіді про свої відчуття під час знайомства з автором:
«Мацей Плаза є одним з найпопулярніших письменників Польщі, до того ж він є перекладачем та літературознавцем. Не дивлячись на те, що його проза є надскладною, тому прочитала її дуже уважно. Стосовно письменницької кар’єри, її можна занести у підручники, як ідеальну. Як підтвердження цього є літературні нагороди Центральної Європи «Ангелус», які вручають щороку, починаючи з 2006 за найкращу прозову книгу, опубліковану польською мовою за попередній рік, та премію Гдині».
Одними з найвідомішим перекладів автора є твори Говарда Лавкрафта та Мері Шелі. Наразі Плазо досліджує філософію пізнання Станіслава Лема.
- Епіграфом до Робінзона є фраза «Не думай, що мій дім тут». Зазвичай, почувши дану фразу, ми відчуваємо стан бездомності, який автор проносить через усі твори, до яких він мав відношення, чи то в перекладацькій роботи, чи то в письменницькій. Однак у творі «Бути Робінзоном», дана фраза прозвучала більше з емоцією пихи. Тому постає питання, звідки у героя «провінціала-маргинала» така погорда до інших людей?
- Данна книга не є нав’язливим символом бездомності, вона радше про викорінення. Це можна побачити у одному із перших героїв, якого фізично викорінили, і він став переселенцем. Та коли він переїжджає на західні Мазори, розуміє, що втрачений ним дім є частиною його ідентичності, тому він шукає можливості знайти своє пристанище у іншій місцевості, розуміючи, що таким як він був дома, він більше не стане.
Однак, головний герой книги Роберт тікає з дому, який саме і символізує тягар. Тому саме йому і присутнє відчуття гордості через свій стан бездомності. І в подальшому він будує свою ідентичність на відмовлянні від минулого.
Тобто ці два герої показують читачеві два різні світи (погляди на стан викорінення – бездомності).
- Чи даєте ви раду своїм героям? При прочитанні виникає враження, що вони виходять з під контролю.
- Оповідь про життя людини, про головні фрагменти його буття. Наприклад, у Льва Толстого книга закінчується смертю головної героїні, тому цей твір можна назвати оповіддю про всі етапи життя Кареніної. Однак у своїй роботі я ніби відпускаю своїх героїв, через що у читачів часто виникають питання про те – «а що ж з ними трапилось далі?». Тому, мої друзі завжди жартують, що до кожної оповіді мені необхідно писати і продовження на подобі саг чи серій книг. Однак мої герої вільні, і завдяки кожен читач сам може нафантазувати їх подальше життя.
- Дуже важко уявити головного героя в сільському побуті. Однак, цим дана книга і зацікавлює читача – поверненням у сільську тематику 80-х років. Чи можливо зараз написати книгу про сучасне модернізоване село від імені корінного жителя?
- На мою думку все можливо, однак я цього зробити не зможу. В польській літературі в 60-70-х роках напрямок сільської літератури є досить потужним. І коли автор описував життя людей, їх побут, він описував своє життя, або згадки про його життя в селі до того, як прийшлось переїхали до великих міст – звичаї, буденне життя та побут, якого, на жаль, вже майже не існує.
Тому дані твори можна назвати ностальгічними, як саме і мою роботу, адже я описав те життя людей 80-х років, яке я пам’ятав з дитинства, проведеного у селі. Однак, якщо мені запропонують написати твір про сільську місцевість наших днів, я цього зробити не зможу. Адже для цього необхідно «розчинитись» в тій атмосфері та людях. А сидячи в місті, цього зробити не можливо.
Я буду і надалі продовжувати писати історії про провінції, однак про провінції тих років, коли я там жив. Це будуть історичні нариси та реконструкції.
