З початком повномасштабного вторгнення Віталій Анатолійович Камінський не вагався — добровольцем пішов до військкомату. Спочатку служив у територіальній обороні (в/ч 0549), а з кінця 2024 року став старшим солдатом легендарної 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, що тримала оборону на Курському напрямку.

21 лютого 2025 року Віталій прийняв свій останній бій, під час якого урятував своїх поранених побратимів, витягнувши їх із-під вогню. Його подвиг — це не лише смерть, це акт найвищої жертовності. Він не зрадив ні присяги, ні своїх товаришів. Він віддав життя, щоб інші могли жити.

Віталій Анатолійович народився у Тульчині. Навчався у Тульчинській школі №1, а згодом — у Вінницькому національному технічному університеті. Працював на ВАТ «Тульчинський хлібокомбінат» та понад десять років — у кондитерській корпорації «Рошен», де колеги пам’ятають його як добру, порядну й надійну людину.

Про нього розповідають як про люблячого батька, найкращого чоловіка, турботливого сина, брата і дядька — людину з великим серцем, яка завжди приходила на допомогу й ніколи не завдавала болю.

▪️ 11:45 — виїзд похоронного кортежу з обласного моргу (вул. Євгена Коновальця, 83).
▪️ 12:15 — прощання біля дому Героя (вул. Келецька, 128а).
▪️ 13:00 — відспівування у Спасо-Преображенському кафедральному соборі, де громада піднесе молитви за упокій душі Віталія.
▪️ 14:00 — чин поховання на Алеї Слави Сабарівського кладовища, серед тих, хто віддав життя за Україну.

Живий коридор шани

▪️ 12:00 — біля будинку Героя (вул. Келецька, 128а).
▪️ 12:50 — біля Спасо-Преображенського кафедрального собору.

Доземний уклін та вічна шана Герою! 
Щирі співчуття родині та друзям!