Це Різдво мало стати дивом, але перетворилося на кошмар. На очах детектива Джейн Ріццолі руйнується багаторічний шлюб її батьків, а подруга Мора Айлс зізнається у гріховних стосунках зі священником.

Одне за одним відбуваються моторошні вбивства, схожі на ритуальні жертвоприношення.

Шокована Ріццолі починає звичне розслідування, яке виводить її на таємничий фонд «Мефісто». Його члени переконані, що ці вбивства — справа рук демона, що ходить поміж людей.

Що в їхніх словах правда, а що — вигадка? Що приховує директор фонду, Ентоні Сансоне? І чи справді його організація прагне допомогти, чи лише зводить поліцію на манівці? Запитань багато, а тим часом убивця вже готує новий удар…
З кожним новим твором Тесс Ґеррітсен поглиблює світ напружених розслідувань і темних таємниць.

У «Клубі “Мефісто”. Книга 6» читач отримує досконало побудований сюжет із поєднанням класичного детективу, психологічної напруги і містичних елементів. Головні герої, Джейн Ріццолі та Мора Айлс, залишаються сильними, розумними і реалістичними, їхні внутрішні боротьби і зовнішні труднощі додають глибини їхнім образам.

Сюжет майстерно сплетений із зловісних ритуалів і таємничих організацій, наповнений атмосферою загадковості та небезпеки, що тримає читача в напрузі до останнього подиху. Авторка досліджує глибокі моральні і етичні питання, змушуючи читача задуматися над поняттями добра і зла, віри та сумніву. Комплексність взаємин між персонажами підсилює інтригу і емоційний вплив.
Основні переваги книги:

• Напружений сюжет із несподіваними поворотами.
• Глибокий психологізм і розвиток персонажів.
• Поєднання класичного детективу з містикою та елементами демонології.
• Розкриття особистих драм і темних таємниць героїв.
• Дослідження моральних і теологічних питань

Від перших сторінок мене кинуло в жорстокий вир подій, звідки не було виходу. Коли розпадався шлюб батьків Джейн – я відчувала той самий біль, ніби це руйнувало мою власну родину. Коли з’являлися перші жертви – мені здавалося, що я чую запах крові через сторінки. А цей огидний холодок, коли розумієш: убивця не просто маніяк, а начебто... щось інше.  

Сансоне. Обличчя з обкладинки викликало огиду, але я не могла відірвати очей. Його слова звучали як брехня, але так переконливо! Я ненавиділа його за цю двозначність, але водночас – боже, як же він був невідворотний.  

А потім почався справжній жах. Ті ритуали, ці символи... Я не спала дві ночі поспіль, бо закриваючи очі – бачила те саме. Обличчя жертв. Вираз очей Джейн, коли вона розуміла, що йде неправильним слідом. І цей момент, коли здається – ось воно, розгадка! – але насправді все набагато, набагато гірше.  

Фінал? Я ревіла. Буквально. Сиділа з книгою в обіймах і плакала, тому що не хотіла розлучатися з цими героями. Вони стали мені рідними, а їхній біль – моїм.  

Це не книга. Це психологічний експеримент, після якого ти вже не той самий. Вона залишається з тобою: у вигляді тривожних думок під дощем, у вигляді огидного холодку в животі, коли хтось згадує Різдво.  

Якщо ви хочете просто "почитати детектив" – оберіть щось інше. Але якщо готові пройти крізь пекло емоцій – ласкаво просимо. Тільки попереджаю: назад дороги немає.  

(І так, я досі стрибаю від кожного шуму в темряві. Дякую, пані Ґеррітсен, за нову фобію.)